Легенда про кам’яного ведмедя

За давніх давен у мазовецьких лісах жив пасічник Сендзімир. Мав він дружину, дочку Мілену та сина Ґнєвка. Одного разу, коли Сендзімир ходив по лісі, він упіймав на гарячому крадія меду і віддав його на суд. Відбувши покарання, розбійник жорстоко помстився бортнику – спалив його будинок. Намагаючись врятувати сім’ю та майно, господар отримав сильні опіки та невдовзі від отриманих ран помер. Незабаром від жалю за чоловіком померла і його дружина, а діти залишилися самі.

Мілена турботливо піклувалася про свого молодшого брата, але той був допитливим, жвавим дитям, і доглядати за ним було важко. Ґнєвко був ще й дуже сильний та старший за свій вік. Якось дівчина пішла з дому, малий виламав важкі дубові двері в хатині й побіг до лісу. Звичайно ж, неслух заблудився. Змучений блуканнями по лісі, він пішов спати у ведмеже лігво.

На щастя, належало воно ведмедиці, яка сама мала дитинча. Невідомо, що спонукало ведмежу матір, але вона виплекала і ту маленьку людську дитину. Через п’ять років мазовецький князь Януш І з дружиною Данутою вирушив на полювання до Закрочимського лісу. У якийсь момент мисливські собаки виявили лігво. Ведмедиця люто захищала свою малечу, і стрільці вже готувалися стріляти, як раптом перед їхніми очима з’явився хлопчик, що став між названою мамою та ними. Княгиня, зворушена цим видовищем, хотіла забрати Ґнєвка до свого двору, але той пручався. Коли його запевнили, що з його ведмежою родиною нічого не станеться, він поїхав з Данутою.

Минали роки, Ґнєвко ріс при дворі, а княгиня ставилася до нього як до рідного сина. Під пильним оком Данути він набрався гарних манер, виріс мужнім, могутнім і красивим чоловіком. Мав добре серце.

Його поважали городяни та лицарі. Не одна панна зітхала за ним таємно.

Мілена в той час жила в баби-шептухи, яка зналася на лікуванні, травах і магії. Вона допомагала знахарці та й також багато чому навчилася від неї. Коли вона виросла, створила власну сім’ю і переїхала до Нової Варшави, де охоче допомагала людям і тваринам, ділилася набутими знаннями. За всі ці роки вона не забула про брата – шукала його і розпитувала про нього. Проте ніхто з тих, кого зустрічала, нічого про нього не знав.

Одного разу, гуляючи по Варшаві, Ґнєвко побачив гарну дівчину – Ядвіґу, дочку золотаря. Він закохався в неї без пам’яті і мріяв, що колись одружиться з нею. Але хлопець був дуже сором’язливий. Кілька місяців він носив у собі таємницю, не міг ні їсти, ні спати, все думав про Ядвіґу. Через півроку знайшов у собі сміливість попросити дівчину вийти за нього заміж, але перед цим вирішив піти до костелу, щоб зосередитися і скласти докладний план освідчення. У храмі якраз відбувався обряд вінчання. Коли молоді люди виходили з костелу, хлопець виявив, що запізнився. Нареченою була його кохана Ядвіґа, яка щойно обвінчалася з іншим…

Все пропало. Безутішний Ґнєвко опустився безсило на коліна, його серце розірвалося від жалю. Люди кинулися на допомогу, але було пізно. У натовпі була й Мілена, яка впізнала в хлопцеві свого давно втраченого брата. Вона підбігла до нього і благала не вмирати. Через мить зрозуміла, що його душа вже відходить. Знала також, що тільки заклинання може її втримати. Вона промовила чарівні слова:

– Не помреш, лише заснеш у кам’яній подобі. Чари розвіє тільки сила справжнього кохання. Розбудить Тебе дівчина, яка полюбить Тебе щиро і пристрасно, і Ти знайдеш омріяне щастя.

У ту ж мить на очах у своїх підданих хлопець перетворився на кам’яного ведмедя.

Сьогодні Ґнєвка у ведмежій подобі побачиш перед санктуарієм Матері Божої Ласкавої на вулиці Свєнтоянській, 10. Він чекає на справжнє кохання, яке зніме з нього чари…

Дивися також: